Ще не стоптана українцями Італія

Ще не стоптана українцями Італія

На гарний приклад шанування власної історії наштовхуємось після входу в міську Ратушу італійського містечка Бергамо. Під час реставрації тут знайшли залишки будівлі часів Римської імперії. І не залили їх бетоном, як у Львові, а повністю відкрили для огляду, побудувавши для цього внутрішній балкон на першому поверсі.

Завдяки новому авіарейсу, італійський регіон Ломбардія, який прихистив на своїх теренах мегаполіс Мілан та маленькі альпійські містечка, став значно ближчим до Львова.

Через повітряні ворота

Черги? – Ні, не чули. Новий термінал Львівського аеропорту зустріне вас спокоєм і приємним, незвичним для Львова відчуттям простору. Якби не три нові напрямки єдиного на ринку України low-cost авіаперевізника, тут могло б бути ще тихіше. Складається враження, що термінал «завантажений» на усі 10 відсотків. І це створює пасажирам додаткові зручності. Наприклад, здати багаж, пройти реєстрацію, службу безпеки та митний контроль вдається лише за кілька хвилин. Лише іншомовні теревені окремих пасажирів та злітна смуга за вікнами додають словосполученню «міжнародний аеропорт» повнішого значення.

За кілька хвилин до терміналу під’їжджає WizzAirівський аеробус впізнаваного рожевого кольору і я не встигаю перевірити, чи справді зал очікування в аеропорту – одне з найкращих місць для нових знайомств. Швидка посадка – і менш ніж за 10 хв. місто уже під нами. Краєм ока встигаю вперше в житті побачити телевежу і основні магістралі з висоти пташиного польоту. Мілан Бергамо – найновіший напрямок компанії WIZZ Air зі Львова. Рейс туди і назад відбувається двічі на тиждень і вартує від 340 гривень в один бік. Звично для дешевих авіаліній, ціна залежить від конкретного рейсу та завчасності придбання. Трапляється, що літак летить напівпорожній.

Переліт триває близько двох годин, одну з яких згодом з’їдає різниця часових поясів. У порівнянні з Львівським, аеропорт міста Бергамо нагадує Київський залізничний вокзал у вечір п’ятниці. Фактично місто рівновіддалене від Мілана і курортних гірських містечок у Альпах. 5 євро за автобус, і вже за годину ви зможете ходити по магазинах одного зі світових центрів моди. Стільки ж потрібно, щоб дістатися до найближчих засніжених вершин італійських Альп. Варіант номер три – залишитись у Бергамо, де можна у більш-менш спокійній обстановці відчути, що таке справжня стара Європа.

Своє знайомство з регіоном вирішив розпочати з гір, вибравши пунктом призначення маленьке гірське містечко Кастіоне (Castione della Presolana), що за 45 км на Північний-Схід від Бергамо. Під’їжджаючи ближче, відразу усвідомлюю недоречність аналогій між тутешніми пейзажами та Українськими Карпатами. Альпи зовсім інші. Рівні долини чергуються зі стрімкими хребтами. Перепад висот значно різкіший. Вузенька дорога в’ється серпантином, часто повертаючи майже на 180 градусів. Місцями, від стрімкого підйому закладає вуха. Найбільше тішить відчуття простору та ідеальний стан дороги.

Італійці називають провінцію Бергамо популярною відпочинковою зоною і це, мабуть, єдина спільна з Карпатами риса. Адже порівнювати місцевий сервіс, інфраструктуру та ставлення до відпочиваючих з українськими гірськими курортами, м’яко кажучи, недоречно. До готелю прибуваємо вже у сутінках, і я усвідомлюю, що його вигляд нічим не відрізняється від яскравих фото з їхньої faсebook-сторінки. Далі події розвиваються у кращих традиціях чотиризіркової європейської привітності. Під час вечері стараюся запам’ятати назви страв, однак неймовірний смак місцевого сухого вина зосереджує всю увагу на собі. Протягом наступних двох днів я зрозумію, що тут на нього покладені ті ж обов’язки, що й на пиво в Баварії: повинно бути всюди і в необмеженій кількості. Загалом, навколо – типовий для маленьких європейських містечок спокійний вечір. Більшість крамниць уже зачинені. Люди відпочивають в барах. За широкими вікнами Альпійські хребти… Розклавши на столі карту, генерую з друзями плани на наступний день і мимоволі замислююсь, чи справді ще кілька годин тому пробував впхатись у переповнену львівську маршрутку…

Сліди історії між вершинами

Сніданковий швецький стіл приємно вразив своїм різноманіттям. Випічка, пластівці, мюслі, сандвічі, копчені ковбаски, фрукти, широкий вибір джемів, соків і, звісно, кава.

У планах на день відвідати найцікавіші місця в радіусі 30 кілометрів та піднятися на один з гірських хребтів. Дохрустівши круасани, пакуємось у невеликий автобус. Тут на нас уже чекає англомовний гід – приємний дядечко на ім’я Бруно із туристичного бюро Бергамо.

Хвилин за 20 прибуваємо у Клузоне (Clusone) – одне з багатьох невеликих міст регіону, заснованих ще за часів Римської імперії. Найперше враження – церкви. А саме, їх розмір і внутрішня розкіш. У місті з населенням вісім тисяч кілька великих храмів, побудованих у різні часи. Головний собор Св. Івана Хрестителя розташований на найвищому місці і більший від львівського собору Св. Юра у кілька разів.


Краса фресок, органу, ікон та іншого оздоблення не залишає місця для сумнівів у тому, що Італія – колиска світового католицизму. Також місто на весь світ відоме своїм годинником на Ратуші. Він працює з 1583 року і лише однією стрілкою (!) одночасно показує точний час, дату, тривалість ночі і дня, пору року, знак зодіаку, фазу місяця і ще якісь складні астрономічні штуки. До середини міської Ратуші потрапляємо без проблем. Механізм вражає своєю простотою і старістю. Зваживши на нашу цікавість, Бруно розповідає, що в Клузоне є цілий музей діючих старих годинникових механізмів, де їх можна самому накручувати і розглядати зблизька.

Вирішуємо заскочити туди. Загалом місто розташоване на схилі. Деякими вулицями доводиться дертися вгору в прямому розумінні цього слова. Але на горі нас чекає чарівний краєвид на долину з терас кав’ярень. Він змушує львів’ян, що звикли до тісних підвалів з маленькими столиками, випити по каві і майже годину насолоджуватися відчуттям простору.


Згодом вирушаємо до іншого відомого містечка цієї місцевості – Ловере (Lovere). Місто з населенням близько 6000, засноване за 4 століття до нашої ери і розташоване на березі одного з найбільших гірських озер Італії – Ізео (Lago d’ Iseo). При в’їзді – велика пристань з безліччю яхт. Замислююсь, чи справді озеро настільки велике, що між горами трапляється достатній для напинання вітрил вітер.

Бруно підтверджує мої припущення та додає, що з набережної Ловере видно лише частину довгої водойми, яка простягається значно південніше. Крім транспортних кораблів, тут ходить паром, яким можна дістатися до інших, дотичних до озера міст. Улітку вода прогрівається до температури купання. Набережна засаджена пальмами, над головою кружляють чайки і лише засніжені вершини на горизонті нагадують про те, що навколо Альпи і надворі майже середина грудня.


Стиль архітектури такий самий, як і в Клузоне та інших містах регіону. Майже на кожній будівлі сліди Венеціанської епохи. Чітко помітно поєднання дерев’яних будинків швейцарського типу з важкими кам’яними склепіннями, традиційними для італійської архітектури. Багато статуй та фонтанів свідчать про заможність містечка, а головний міський собор просто вражає своєю грандіозністю та красою.


Згодом дізнаюся, що Ловере входить до «Найкрасивіших міст Італії» – національного переліку невеликих міст з високою історичною та культурною цінністю. На кінець прогулянки містом Бруно з гордістю зазначає, що тут дуже смачно готують рибу. Тож ми вирішуємо вибрати затишний ресторан для перевірки цього факту. Риба справді знаменита, як і обід загалом. Звісно, що не обійшлося без вина і сиру. А ще виявилося, що в Італії не прийнято пити каву з вершками чи молоком після 11 ранку.

По дорозі до наступної локації мені починає здаватися, що я тут уже тиждень. Захоплення красою краєвидів потрохи переростає в постійне бажання заглянути за кожен наступний хребет. За вікном автобуса одне за одним минають маленькі містечка і я все-таки пригадую, що десь бачив цю картинку. Це точно були фото зі стрічки спортивних новин! Здається, одна з відомих велогонок… Так і є. Наш гід допомагає мені пригадати назву – Giro d’Italia (укр. – Подорож по Італії) – одна з найвідоміших у світі щорічних довгих велогонок.

Гірський етап змагань у квітні-травні проходить саме по цій місцевості і приваблює тисячі прихильників велоспорту.

Бугельний витяг?! Ні, не чули

На вечір ми вирішили піднятися на один з найближчих гірськолижних курортів – Монте Пора. Дорога до нижньої станції підйомників хоч і стрімка, та все ж цілком придатна для звичайних легкових авто. Підйом тривав не більше півгодини, однак складається враження, що за цей час ми приїхали з теплої осені у морозяну зиму. Але колесо вражень лише набирало обертів, бо тут нас уже чекали італійці на снігоходах, готові продемонструвати всю привабливість Альпійських лижних трас. Попри те, що я у їхній привабливості і так не сумнівався, все ж відкрив для себе ідеальний світ зимового відпочинку. Основна перевага таких місць – у структурі самих гір. Багато трас проходять по високогірному плато, з невеликим перепадом висот, але значною протяжністю. Рай для тих, хто звик відпочивати стоячи на лижах чи сноуборді. Описувати сервіс, розгалуженість трас та підйомників взагалі немає потреби. Вони просто такі, якими мають бути. Також на цій висоті жодних проблем із кількістю снігу. Навіть якщо внизу за вікном вашого готелю +5, можете сміливо брати лижі і підніматися.

Враження підсумувала вечеря у будинку, розташованому майже на самій вершині гори. Таких міні-ресторанів на альпійських курортах багато. Деякі пропонують не лише смачну їжу, а й кімнати для ночівлі. Цікаво те, що дістатися сюди можна лише пішки, снігоходом або спустившись на лижах з сусідньої вершини. Ніяких доріг чи інших ознак цивілізації. При великому бажанні, можна «застрягнути» між лижними трасами не на один день. Щодо вечері, то вона складалася з двох основних страв, які обов’язково мусить спробувати кожен, хто приїжджає в Італію. Перша називається казончеллі (casoncelli) – щось на зразок класичного равіоллі. Правду кажучи, звичайне м’ясо загорнуте у нарізані широкими смужками макарони, зліплені між собою. Інша страва зветься тальятелле (tagliatelle) – тоненькі смужки макаронів із соусом з меленого м’яса. Обидві страви доволі смачні. Вражає лише те, в яких великих кількостях італійці їх споживають. На запитання, «чи ви завжди так багато їсте?» місцеві жартома відповідають, що головне – запивати все добрим вином. Остаточно усвідомлюю, що без вина тут не обходиться жоден стіл. Крім цього, італійська гостинність передбачає, що десерт не може бути поданий без шампанського. Словом, після вечері частині нашої компанії поїздка на снігоході вже не здавалась такою страшною, як дорогою сюди.

Місто на скелі

Наступного дня ми повернулися у Бергамо. До львівського рейсу залишалось півдня, тож в нас було достатньо часу для знайомства з містом. «Будинок на горі», – саме так перекладається назва поселення, заснованого давніми кельтами у 49 році до н.е. Вже здалека розумію, що назва повністю відповідає вигляду.

Стара частина буквально побудована на скелі. В найкращі часи Римської імперії населення сягало 10000. Пізніше місто найбільше розвинулося за часів Венеціанської Республіки. Доказом тому є численні будівлі, оздоблені характерними крилатими Венеціанськими левами.

Зараз у Бергамо понад 120000 мешканців. Місто поділяється на стару на нову частину, на зразок Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Архітектура старої частини вражає своєю історичною насиченістю. Заходимо у перший великий собор і наштовхуємось на фрагменти розписів 13-14 сторіччя. Гід розповідає, що колись багаті сім’ї могли замовити собі приватні ікони на стінах церков. У результаті кожен молився лише біля своєї. Це не сподобалось одному з єпископів і в 16 сторіччі він перервав цю традицію й наказав покрити стіни новими розписами. От тепер реставратори ламають собі голову, як з-під цінних розписів відновити ще цінніші. Найцікавіше, що їм це вдається.

На інший гарний приклад шанування власної історії наштовхуємось після входу в міську Ратушу. Під час реставрації тут знайшли залишки будівлі часів Римської імперії. І не залили їх бетоном, як у Львові, а повністю відкрили для огляду, побудувавши для цього внутрішній балкон на першому поверсі.

Також у Бергамо варто побувати у замку Рокка та просто прогулятися углиб старого міста. Тут ви відчуєте справжню Італію. Побачите, що піца насправді квадратна, італійки вміють розмовляти тихо, а львівські вузенькі вулички, в порівнянні з італійськими, здаються широкими проспектами.



Back to реальність

До міжнародного аеропорту Orio Al Serio добиратися зовсім не складно. Фактично летовище розташоване в межах міста. У процесі купівлі сувенірів та відправляння листівок встигаю пробігтися новою частиною Бергамо. Зовсім швидко стає очевидно, що нижнє місто повністю справляється зі своєю роллю збереження недоторканності верхнього. Перебравши для цього на себе весь транспорт, великі магазини, державні установи та постійний поспіх перехожих. Навіть боюсь уявити, що твориться в Мілані.

Поспіх переслідує мене аж до трапу літака. Пробігаючи повз табло відправлень помічаю, що на ньому переважно low-cost рейси. Поки я вибирав місце і застібав пасок безпеки, приземлилися два великі Боїнги. Оцінюючи рух за склом ілюмінатора, усвідомлюю, що ці літаки шугають між містами Європи, як маршрутки по Львову. Стає прикро, що за 20 років незалежності український ринок авіаперевезень впустив до себе аж одного low-cost оператора, і що ми досі змушені платити за переліт Львів-Київ втричі більше, ніж за квиток, наприклад, з Варшави до Барселони.

Альпи прощаються зі мною останніми променями сонця на вершинах і я вкотре тішусь, що вдалось вирватись з буденності й побувати у місцях, не стоптаних мільйонами туристів. А головне, що рейс Львів–Бергамо тепер спонукає мене добре подумати, перед тим як 4 години повзти по ямах до невиправдано-дорогого гірськолижного курорту №1 в Україні.

Довідка

Дістатися зі Львова до Бергамо можна всього за дві години – нещодавно перельоти за даним маршрутом розпочала авіакомпанія «Візз Ейр Україна». На сьогоднішній день рейси виконуються двічі на тиждень, по вівторках і суботах, а з 26 березня частота перельотів буде збільшена до трьох на тиждень. Вартість квитків – від 341 грн або 255 грн для членів WizzDiscont Club (в один бік, з урахуванням податків і обов’язкових зборів). Квитки можна замовити на сайті авіакомпанії wizzair.com

Роман Балук, ІА ZIK

Scroll To Top
http://srealt.comhttp://otellook.com